ВАСИЛІВ вперше згадується у 1230 році давньоруським літописцем під час описання переслідування Данилом Галицьким мадяр, що бігли до Пруту: «От туду же поиде Король ко Василеву и переиде Днестр и поиде ко Пруту».
Проте археологічні дослідження, проведені у Василеві у середині ХХ століття, свідчать про те, що місто було засновано за часів феодальної роздробленості у Київській Русі та відігравало значну роль у житті галицького придністров’я. Місто було знищено татаро-монгольською навалою і занепало, а на його місці пізніше утворилося село с такою ж назвою.
На березі Дністра в той час існувала пристань на шляху «з варягів в греки», споруджена одночасно з літописним градом. Вона служила місцем зупинки лодій – торгових кораблів. Тут купці обмінювались товарами: золотом, олією, хутром, керамікою, а торгували ними на Торговій площі.
У 1958 році експедиція Чернівецького краєзнавчого музею під керівництвом Б.Тимощука виявила при розкопках у південно-східній частині села на місці старого кладовища фундаменти давньої білокамінної церкви – катедрального собору, датованого першою половиною ХІІ століття. Храм був чотирьохстовпним з трьома напівкруглими апсидами та однією банею, стіни прикрашені різьбленими візерунками, підлога укладена різнокольоровими кахельними плитками. Його розміри 13,5 на 21,5 метрів, товщина стін фундаментів – до 1 метра. Висока церква виднілася на багато кілометрів і була орієнтиром для торгових караванів, що йшли по Дністру. Храм руйнувався двічі. Перший раз монголо-татарами у 1231 році, про що свідчить шар попелу, що знаходився нижчим рівнем, другий – у XVII столітті турецькими яничарами.
Так, ймовірно, виглядав храм (реконструкція Б.Тимощука):
Про будівництво храму існує страшна легенда. Будівельники, почавши будівництво вдень, наступного для побачили, що все побудоване вночі було зруйновано. Так продовжувалося тричі, поки не з’явився старий дід і не сказав: «Буде доти валитись, доки не дасте йому жертви – людини». Будівельники послухалися діда і вирішили, що замурують у стіну жінку, яка першою принесе їм обід. Такою жінкою виявилась Марія – дружина одного з будівельників. Чоловік замурував її у стіну, не дивлячись їй в очі, і не зважаючи на те, що на них у домі чекало мале дитя. Наступного дня стіни все стояли незруйнованими, а стіна, куди замурували Марію, ще довго була мокрою. Розповідали, що це було молоко з грудей жінки, адже вона годувала груддю немовля.
Залишки фундаменту храму:
Навколо фундаменту церкви до сьогоднішнього дня збереглося багато кам’яних хрестів: як 18 – 19 століття, так і давньоруських. За свідченням мого екскурсовода вчительки Марії Смук, окремі з хрестів датується 4 століттям нашої ери.
На місці колишнього храму і сьогодні розкидані численні людські останки. А людський череп можна навіть побачити всередині цієї гробниці.
На північному сході села, в урочищі Замчище, збереглися залишки земляних укріплень (вал і рів), що оточували овальний в плані майданчик розмірами 130 на 110 метрів. Тут була пристань, біля якої зупинялися торгові каравани, що перевантажували товари на сухопутний транспорт і навпаки. На території укріплення виявлені залишки дерев’яної церкви ХІІ – ХІІІ століття та складських приміщень. Від дерев’яної церкви збереглися рештки кам’яних фундаментів, уламки кераміки, керамічних полив’яних плиток, якими була викладена підлога в храмі.
Поруч з урочищем знаходяться геологічні пам’ятки природи: Василівські водоспади та Василівська стінка:
На півдні села на місті впадіння у Дністер потоку Млинівка на високому мису Хом в IX-X століттях стояв феодальний замок, який з напільної сторони укріплювався частоколом. Це – урочище Городище, звідки відкривається панорама Василіва, а такош довколишніх сіл на Тернопільському березі.
З пагорба можна також побачити урочище Монастиріще, що знаходиться на 1 кілометр західніше села. Тут в XII-XIII ст. існував монастир, залишки якого зберігаються в скелях яру. За легендою, кількість храмів монастиря досягала дванадцяти…
Є у Василіві і збережена до цього часу пам’ятка архітектури державного значення – цегельна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Церква побудована у 1835 році і представляє собою характерний для Буковини тип триконхового безкупольного храму з включеною до загального обсягу двоярусною дзвіницею та невеликим тамбуром-входом із заходу. Церква накрита скатним дахом, нава перекрита коробовим зводом, апсида і бокові екседри – конховим. Стіни позбавлені декору та прорізані напівциркулярними вікнами. Другий ярус дзвіниці прикрашають різні обрамлення віконних отворів, сама дзвіниця прикрашена декоративною главкою.
У 1970 році у селі засновано музей історії села Василів. Серед експонатів музею є археологічні знахідки від трипільського часу до XIV століття: найдавніші знаряддя праці, кераміки, ілюстративний матеріал, присвячений розкопкам фундаменту старовинного храму, предмети щоденного життя і праці та одяг василівчан ХІХ – ХХ століття.
Незважаючи на те, що західноукраїнські євреї надавали перевагу життю у містах, село Василів мало єврейську громаду, яка до Другою світової війни налічувала 75 родин. Існувала і синагога, яка, нажаль, теж не пережила лихоліття війни. Єдине свідоцтво існування у Василеві юдейської громади – єврейський будинок адвоката Батлера:
